Виступи

Психологічні  особливості учнів початкових класів.

   Молодший шкільний вік охоплює період з 6-7 років до 9-10 років життя дитини.

   Провідною діяльністю цього вікового періоду є, поряд із грою, навчання. Воно є обов’язковою, суспільно значущою діяльністю, а життя дитини підпорядковується системі суворих, однакових для всіх школярів правил: ходити до школи, вивчати визначені шкільною програмою предмети, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, неухильно дотримуватися шкільного режиму, підкорятися шкільним правилам поведінки, домагатися якісного засвоєння належних відповідно до програми знань і навичок.

   Щодо особистісного розвитку дитини в цей час істотним є те, що вік 7-8 років є сензитивним періодом  для засвоєння моральних норм. Це єдиний, на думку психологів, момент, коли дитина психологічно готова до розуміння змісту норм і правил та їх повсякденного виконання.

   У дітей молодшого шкільного віку відбуваються значні зміни у взаєминах з однолітками:

·        Виникають міжособистісні зв’язки;

·        Формується суспільна думка;

·        З’являється взаємна вимогливість і взаємне оцінювання;

·        Почуття симпатії до однолітків стає стійким.

  Величезного значення для розвитку особистості молодшого школяра набувають мотиви встановлення і збереження позитивних взаємин з іншими дітьми. Тому бажання дитини заслужити схвалення й симпатію інших дітей є одним із головних мотивів її поведінки.

    Слід брати до уваги, що учень початкової школи продовжує прагнути до позитивної самооцінки. « Я хороший» - внутрішня позиція дитини до самої себе. У цій позиції – чималі можливості для виховання. Домагаючись визнання з боку дорослого, молодший школяр намагатиметься підтвердити своє право на це визнання. Завдяки потребі визнання він дотримується норм поведінки – намагається поводитися правильно, прагне до знань, тому що його гарна поведінка і знання стають предметом постійного інтересу з боку старших.

   Прагнення до позитивних взаємин з однолітками також визначає характер поведінки дитини – вона хоче бути приємною іншим дітям. При цьому, якщо йдеться про дітей, до яких дитина звикла та з якими в неї вже склалися дружні стосунки, то тут вона може виявити самостійність у судженнях і вчинках. Дитина здатна протистояти знайомим одноліткам , якщо їй пропонують зробити що-небудь таке, що суперечить її знанням про норми поведінки та її внутрішньому відчуттю порядності.

   Однак у незнайомих ситуаціях дитина найчастіше наслідує інших усупереч своїм знанням і своєму здоровому глузду. При цьому  незалежно від вибору типу поведінки вона відчуває сильне напруження, навіть переляк. Конформна поведінка, наслідування однолітків типові для дітей молодшого шкільного віку. Це виявляється в школі на уроках (діти, наприклад, часто піднімають руку слідом за іншими, коли вони зовсім не готові до відповіді), а також у спільних іграх і повсякденних взаєминах.

   Прагнення «бути кращим за всіх» у молодшому шкільному віці проявляється в готовності швидше і краще виконати завдання, правильно розв’язати задачу, написати або виразно прочитати текст. Таким чином дитина прагне ствердити себе серед однолітків.

   Прагнення до самоствердження також стимулює дитину до внормованої поведінки, до того, щоб дорослі підтвердили її чесноти. Однак, у цьому випадку прагнення до самоствердження, якщо дитина не здатна або утруднюється виконувати те, чого від неї очікують (насамперед це стосується її успіхів у школі), може стати причиною її капризів. Вередливими зазвичай бувають діти:

·        Надмірно розпещені;

·        Неуспішні в школі;

·        Ті, на яких звертають замало уваги;

·        Ослаблені.

  Такі діти капризами намагаються привернути до себе увагу, оскільки не можуть задовольнити прагнення до самоствердження іншими шляхами.

   Кожен із вікових етапів характеризується певною сукупністю умов життя і діяльності дітей, структурою психологічних особливостей, що формуються під впливом цих умов. З одного боку, перехід до нових умов життя готується всім попереднім розвитком дитини. З другого – вимоги, що висуваються до дитини на шкільному етапі її розвитку,зумовлюють подальше формування її психічних процесів.

   Під час підготовки й проведення уроків важливо враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей.

   Головна особливість розвитку пізнавальних процесів у молодшому шкільному віці характеризується тим, що з мимовільних дій вони перетворюються на довільні процеси.

   Характеризуючи відчуття учнів початкових класів, слід відзначити такі вікові особливості:

·        Підвищується чутливість суглобово-м’язового апарату, який відіграє важливу роль у формуванні рухових навичок;

·        Продовжує підвищуватися гострота зорових відчуттів;

·        Зростає гострота слуху (що сприяє успішному вивченню іноземних слів);

·        Поступово розвивається фонематичний слух, зростає його тонкість і точність.

  Сприйняття молодшого школяра визначається насамперед особливостями предмета, тому учні помічають у предметах не головне, важливе, істотне, а те, що яскраво виділяється: забарвлення, величину, форму тощо. Молодші школярі не вміють належною мірою керувати своїм сприйняттям, тож дорослому необхідно використовувати ігри, що сприяють розвитку цих умінь у молодших школярів.

   Завдяки навчальній діяльності, а саме необхідності заучувати навчальний матеріал, інтенсивно розвиваються всі види пам’яті (довгострокова, короткострокова й оперативна), а також процеси пам’яті.

   Активно формується довільне запам’ятовування, а також виникає необхідність освоєння спеціальних цілеспрямованих дій із запам’ятовування – мнемотехнічних прийомів.

   Дітей цього віку доцільно навчати прийомів розвитку довільного запам’ятовування в ігровій формі:

·        Давати дитині способи запам’ятовування й відтворення того, що потрібно запам’ятати;

·        Обговорювати зміст і обсяг інформації;

·        Поділяти матеріал на частини (за змістом, складністю тощо);

·        Учити контролювати процес запам’ятовування;

·        Учити дитину розуміти те, що потрібно запам’ятати;

·        Задавати мотивацію.

   У молодшому шкільному віці мислення набуває наочно – образного характеру. Особливість цього виду мислення полягає в тому, що розв’язання проблеми відбувається в результаті внутрішніх дій з образами.

    Найбільш ефективними методами для розумового розвитку учнів є ігри, у яких:

1)     Учням пропонуються різноманітні форми й види порівняння спочатку конкретних прикладів, поданих наочно, а потім зіставлення образів предметів, знаків, слів з однаковими частинами, літературних творів, однорідних за тематикою картин. І лише після цього дітям пропонують для порівняння абстрактні поняття;

2)     Використовуються різноманітні форми узагальнень: групування (однорідних явищ), класифікація за категоріями, висновки, переказ у стислій формі основного змісту, встановлення різноманітних зв’язків і залежностей;

3)     Пропонуються різні форми конструювання і переконструювання школярами даного їм завдання: самостійне складання фігур, оповідання, граматичних виразів;

4)     Використовуються завдання, пов’язані з переходом від оперування теоретичними положеннями (правилами, поняттями) до їх практичного використання, конкретизації, і зворотні дії – визначення за фактичним матеріалом відомих учням теоретичних положень, правил, залежностей;

5)     Передбачається обґрунтування учнем виконуваних дій (їхнє відбиття в мові), що забезпечує усвідомленість їх застосування;

6)     Використовуються ігри та вправи, що спрямовані на розвиток самостійності, варіативності, оригінальності мислення та розвивають швидкість прийняття рішень, допомагають використовувати знання з інших предметів, життєві спостереження, зміст прочитаних книг.

  Навчальна діяльність сприяє активному розвитку уяви – як відтворювальної , так і творчої. Про успішність перебігу цього процесу свідчать такі ознаки:

·         Збільшується розмаїтість сюжетів;

·         Зазнають перетворень якості й окремі характеристики предметів і персонажів;

·         Дитина стає спроможною створювати нові образи;

·         З’являється здатність передбачати послідовні моменти перетворення одного стану в інший;

·         З’являється здатність керувати сюжетом.

    Унаслідок цього молодші школярі доволі добре виконують завдання на уяву.

   Не секрет, що в молодшому шкільному віці дітям складно зосередити увагу на одноманітній і малопривабливій для них діяльності або  на діяльності цікавій, але такій, що вимагає розумового напруження. Реакція на все нове, яскраве  надзвичайно сильна в цьому віці. Дитина ще не вміє зосереджуватися й часто опиняється під владою зовнішніх вражень, тому педагог має допомогти дитині керувати своєю увагою.

   Молодші школярі ще не вміють розподіляти увагу між різними символами, об’єктами сприйняття й видами робіт. Тож учителеві доцільно, наприклад, самому читати завдання до вправи, оскільки учні  часто не в змозі зрозуміти зміст пропонованого завдання або інструкції до нього. Крім того, діти легко відволікаються. Нестійкість уваги пояснюється тим, що  в нервовій системі дитини молодшого віку збудження переважає над гальмуванням. За допомогою цілого комплексу ігор на увагу можна сприяти розвитку різних властивостей уваги.

   Слід пам’ятати, що переключення уваги рятує від перевтоми. Ця особливість уваги є однією з головних причин  використання в заняттях елементів гри й достатньо частої зміни форм діяльності.

   Увага в цьому віці тісно пов’язана з емоціями й почуттями дітей. Усе те, що викликає в них сильні переживання, привертає їхню увагу, тому ігри є дуже популярними в дітей цього віку.

   Характеризуючи мовлення дітей молодшого шкільного віку, слід відзначити, що його розвиток відбувається в таких напрямках:

·        Удосконалюється відчуття мови;

·        Дитина прислухається до звучання слова;

·        Звукова оболонка мови стає  предметом активної діяльності для дитини.

 Але, звичайно ж, насамперед розвиток мовлення в дитини відбувається як процес оволодіння рідною мовою, багатством її словника й граматичних форм, необхідних для розуміння кожною людиною інших людей і вміння висловлювати свої думки, бажання, переживання.

    По-друге, мовлення розвивається в процесі повсякденного спілкування дитини з дорослими й однолітками, адже успіх розвитку мовлення забезпечується збільшенням потреб дитини.

   По-третє, дедалі більшу роль у мовленнєвому розвитку дитини відіграють слухання, читання. Розмірковування – специфічні форми мовленнєвої діяльності.

   По-четверте, особливе значення в розвитку мовлення молодшого школяра має освоєння письмової мови.

   Усе це свідчить про те, що в початкових класах слід активно застосовувати ігри на розвиток мовленнєвої діяльності школярів.

   Розвиток мовлення учнів міцно пов’язаний з активним надбанням ними знань про оточуючий світ, із загальним ростом  культури школяра, підвищенням його пізнавальних інтересів, спостережливості та допитливості.

   Врахування  вікових психологічних особливостей дітей - необхідна умова успішної взаємодії  та здійснення індивідуального підходу до найменших учасників навчально-виховного процесу.